Марія ХурсенкоСоколята

Крутилось пір’я на вітру
І я згадав негоду ту
В яку мене моя любов
Покинула
Виймали жала із грудей
Очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них
Рікою хлинула
Зростають у гніздечку соколята
О Боже, ти за все мене прости
О як я їх не хочу відпускати
У простори юнацької мети
В роках моїх така велика сила
Та долю не затримати нічим,
Сини мої візьміть мої вітрила
Та й батька не забудьте поміж тим
Я спав роками у вогні
Біда сивіла на мені
І тільки мати у селі